Шановна Ліліє Михайлівно!
Ми, науковці, методисти, учителі й батьки, учні та студенти, представники громадськості й просто небайдужі громадяни України, підтримуючи в цілому реформи та необхідність оновлення української системи освіти, виступаємо за збереження самостійних шкільних предметів, що належать до кола україноцентричних дисциплін, зокрема української мови, української літератури та зарубіжної літератури.
Вважаємо, що ідея інтеграції цих предметів, що видається як перспективна освітня новація з опорою на досвід європейської (зокрема, польської) школи, фактично є нищенням національної системи мовно-літературної освіти. Глибоко переконані, що під час гібридної війни, спрямованої на підрив української державності та деморалізацію нашої спільноти, інтегрувати чи об’єднувати (себто в будь-якому випадку, скорочувати) ідеологічно важливі україноцентричні предмети, що мають стати надійним фундаментом національної безпеки України, категорично не можна! Українська мова, українська література та зарубіжна література безпосередньо формують світогляд національно свідомої особистості, її національну картину світу, сприяють вихованню патріотичних почуттів, дають відповідь на важливі екзистенційні питання: «Хто я? Де мій дім? Кого я люблю?».
Усі три вищеназвані предмети є вельми важливими у вихованні української молодої генерації третього тисячоліття. Так, оволодіння державною мовою на належному рівні сприяє вирішенню питання об’єднання країни й позбавляє ворога, що використовував мовну карту як привід для війни, потужного засобу маніпуляції масовою свідомістю наших громадян. Для вирішення питання вкрай важливо мати самостійний мовний курс із достатньою кількістю навчальних годин.
Вивчення української літератури окремим предметом та у взаємозв’язку з курсом української мови, посилює дієвість останнього в оволодінні учнів мовленнєвими навичками, грамотністю, творчим та аналітичним мисленням, до того ж, формує системне уявлення про рідну літературу та її вершинні здобутки, яскраво презентує духовний поступ нашого народу, значно посилює виховне спрямування освіти, зокрема любов до своєї національної культури, історії, характеру, плекає національну гідність, виступає оберегом споконвічних цінностей і звичаїв, важливим чинником в утвердженні національних інтересів.
Предмет «Зарубіжна література» не тільки розширює обрії володіння рідною мовою (завдяки майстерним художнім перекладам творів, які в ньому запропоновані), але й дає можливість через «інше» («чужу культуру») глибше пізнати «своє» («рідну культуру»), побачити й осмислити її світовий контекст, відчути зв’язки з усім цивілізованим світом, усвідомити внесок свого народу в його розбудову. Усе це значно впливає на формування почуття національної гідності й долання комплексу меншовартості, що століттями нав’язувався українцям імперськими владами. Крім того, цей курс посилює націєтворчу функцію, яку на теренах України від княжої доби й до сьогодні виконує художній переклад.
Твердження, що в жодній країні світу немає шкільного предмета “Зарубіжна література”, у жодному випадку не можемо вважати аргументом. Цей курс, справді, є унікальним, єдиним на всьому пострадянському просторі, він невипадково з’явився в роки, коли Україна здобула свою НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. (його поява за інших умов була НЕМОЖЛИВОЮ!). Він сприяє формуванню полікультурної особистості, яка живе у відкритому мультикультурному світі й має бути не лише толерантною до чужої культури, а й навчитися її поважати. Таким чином, курс зарубіжної літератури є своєрідним щепленням від ксенофобії, нацизму й сепаратизму.
Отже, будь-який варіант об’єднання вищезазначених шкільних предметів, на наше глибоке переконання, є недоцільним, оскільки призведе до погіршення якості мовно-літературної освіти, втрати цілої низки життєво важливих компетентностей учнів та зведе нанівець потужний потенціал цієї тріади у вирішенні суспільно важливих і вкрай актуальних для України завдань. Ми, українці, маємо дбайливо плекати СПРАВЖНІ ЗДОБУТКИ власної гуманітарної освіти, а не сліпо копіювати досвід навчальних систем інших країн.
